Битва за Мідвей

В червні 1942 р. відбулася морська битва на Тихому океані між військово-морськими силами США та об'єднаним флотом Японії, що атакував атол Мідвей (розташований на північний захід від Гавайських островів). Військово-морські сили США взяли верх над флотом Японії.

Битва за Мідвей, поряд з Гуадалканал кампанією, вважається поворотним пунктом у війні на Тихому океані. За кілька днів військових дій флот Японії, втративши 4 важких авіаносця, 228 літаків і найкращих пілотів, зазнав непоправних втрат, що назавжди ослабили його. Японія втратила ініціативу у війні і перейшла до оборонних дій. Втрати США склали 307 солдатів і 1 авіаносець.

У стратегії і тактиці війни на морі відбулися незворотні зміни. «Битва авіаносців» - морський бій, в якому кораблі супротивника навіть не зблизилися для візуального контакту і артилерійської дуелі, показала, що авіаносець як тип нового бойового корабля став панувати на Тихому океані, а потім і у всій акваторії Світового океану.

[Електронний ресурс]

Друга битва за Ель-Аламейн

23 жовтня - 11 листопада 1942 р. відбулась вирішальна битва в Лівійській пустелі між британськими військами генерал-лейтенанта Б. Монтгомері та італійсько-німецькою танковою армією «Африка» генерал-фельдмаршала Е. Роммеля. Під час тривалої битви військам Роммеля вперше за усю Північно-Африканську кампанію Другої світової війни була завдана серйозна поразка, яка ознаменувала крах подальших планів гітлерівського командування з окупації Єгипту та вторгнення до Близького Сходу.

Залишки розгромлених під Ель-Аламейном військ Роммеля уникли повного знищення, відступивши до німецького плацдарму в Тунісі.

Перелом на користь союзників після перемоги англійців під Ель-Аламейном був закріплений висадкою англо-американських військ під командуванням американського генерала Д. Ейзенхауера в Алжирі та Марокко в листопаді 1942 р.. Після 6 місяців боїв німецько-італійські війська капітулювали в Тунісі, що означало завершення бойових дій у Північній Африці. [Електронний ресурс]

«Битва за Ель-Аламейн […] фактично знаменувала собою «поворот долі». Можна сказати, що до Ель-Аламейна ми не здобули жодної перемоги. Після Ель-Аламейна ми не понесли жодної поразки».
В.Черчилль, прем’єр міністр Великої Британії
[Електронний ресурс]

Контрнаступ радянських військ під Сталінградом

З 17 липня 1942 р. до 2 лютого 1943 р. тривала Сталіградська битва. Умовно її можна подiлити на двi частини. Перша — це наступ німецьких вiйськ влiтку 1942 р. i їхній вихiд до Волги й на Пiвнiчний Кавказ. Друга — контрнаступ радянських вiйськ i розгром нiмецько-iталiйсько-румунсько-угорського угруповання на Волзi.

У результаті контрнаступу радянських військ в оточенні опинилось 330-тисячне угруповання армії генерал-фельдмаршала Ф. Паулюса. 2 лютого 1943 р. оточені гітлерівські частини капітулювали. Перемога під Сталінградом була початком докорінного переламу в ході німецько-радянської та Другої світової воєн. Почався загальний наступ радянських військ від Ленінграду до Кавказу.

З кінця грудня 1942 р. розпочалось визволення України від німецько-фашистських загарбників. Перший звільнений населений пункт на території України - с. Півнівка, Міловського району Ворошиловградської області (сучасна Луганська). В січні-лютому 1943 р. радянські війська звільнили Донбас, Харків, але в березні частина Донбасу і Харків були знову втрачені.

Втім, попри ці невдачі, стратегічна ініціатива все ж таки залишалась на боці Червоної армії.

Наступ радянських військ на Лівобережній Україні

З 5 липня по 23 серпня 1943 р.тривала Курська битва, в якій керівництво Німеччини прагнуло взяти реванш за поразку під Сталінградом, але очікуваної ним перемоги не сталося.

Розпочатий німецьким командуванням 5 липня наступ на Курській дузі провалився. Радянські війська перейшли у контрнаступ, і в ході Харківсько-Бєлгородської наступальної операції 23 серпня вдруге і остаточно було звільнено Харків.

Після Курської битви співвідношення сил на фронті різко змінилося на користь Червоної армії, що забезпечило їй сприятливі умови для розгортання загального стратегічного наступу. Контрнаступ радянських військ перетворився на загальний наступ: наступали вісім фронтів радянських військ на фронтовій лінії протяжністю 2 тис. км. Ворог змушений був відступити за могутній водний рубіж – р. Дніпро.

В серпні 1943 р. радянські війська очистили від окупантів Лівобережну Україну та весь Донбас. Усі спроби німців стабілізувати фронт виявилися марними, вони змушені були відступати. Залишаючи Лівобережну Україну, гітлерівці вдалися до тактики «спаленої землі».

Серйозні поразки, завдані у 1943 р. країнам фашистського блоку, стали поштовхом до його розвалу.

Першою з війни спробувала вийти Італія. У липні 1943 р. англо-американські війська під командуванням Дж. Паттона і Б. Монтгомері висадилися на о. Сицилія. Загальне керівництво операцією здійснював американський генерал Д. Ейзенхауер. Після тривалих боїв, що велися з перемінним успіхом, залишки німецьких частин евакуювалися на Апеннінський півострів.

25 липня в Італії відбувся державний переворот за участю короля Віктора Еммануїла та маршала П. Бадольйо. Муссоліні було заарештовано, короля проголошено головнокомандувачем, а Бадольйо очолив уряд і став міністром закордонних справ. 8 вересня 1943 р. новий уряд підписав із союзниками перемир'я.

Гітлер віддав наказ фельдмаршалу А. Кессельрінгу скерувати дивізії на південь та окупувати італійський півострів. У результаті, союзним військам довелося долати сильний опір німців у районі Саперно, Неаполя та інших південних італійських міст. Бойові дії набули тут затяжного характеру. Північну частину Італії утримували фашистські війська під командуванням Е. Роммеля. 4 червня 1944 р. союзні війська взяли Рим. Далі вони просунутися не змогли. Оборона стратегічного чотирикутника Італії-Турин-Мілан-Генуя-Болонья, з його могутнім військово-промисловим комплексом, продовжувалася до квітня 1945 р.

Тегеранська конференція відбулась 28 листопада — 1 грудня 1943 р. в Тегерані (Іран).

На ній вперше зібралась «Велика Трійка» — голова РНК СРСР Й. Сталін, президент США Ф.Рузвельт та прем'єр міністр Великої Британії В.Черчилль. Це була перша конференція «Великої Трійки» за час Другої світової війни.

Конференція мала на меті розробку кінцевої стратегії боротьби проти Третього райху та його союзників. Основним питанням було відкриття другого фронту в Західній Європі. Водночас обговорювались питання про надання незалежності Ірану («Декларація про Іран»), про початок СРСР війни з Японською імперією після розгрому нацистської Німеччини й де-факто було закріплено за Радянським Союзом право як контрибуцію приєднати до себе після перемоги частину Східної Пруссії.

Завдання і запитання.

• Чому, на вашу думку,зустріч «Великої Трійки» відбулась в кінці 1943 року, а не раніше?
• Які рішення Тегеранської конференції стосувались майбутнього України?
• Які рішення конференції окреслювали наміри учасників щодо завершення Другої світової війни?

[Додаткові матеріали]

Воєнні операції Червоної армії на Правобережжі. Звільнення України

Внаслідок форсування Дніпра склалися сприятливі умови для визволення Правобережжя.
У грудні 1943 р. розпочався загальний наступ радянських військ у Правобережній Україні на 1400-кілометровій смузі від Полісся до Чорного моря, в якому взяли участь 1-й Білоруський та 1-й, 2-й, 3-й, 4-й Українські фронти.
За 1944 р. на теренах України радянські війська здійснили 35 військових операцій.

Наступальні операції радянських військ:

Житомирсько- Бердичівська операція – 24 грудня 1943 - 14 січня 1944 р.
Кіровоградська операція – 5-16 січня 1944 р.
Корсунь-Шевченківська операція – 24 січня - 17 лютого 1944 р.
Рівненсько-Луцька операція – 27 січня - 11 лютого 1944 р.
Нікопольсько-Криворізька операція – 30 січня - 29 лютого 1944 р.
Проскурівсько-Чернівецька операція – 4 березня - 17 квітня 1944 р.
Кам'янець-Подільський котел – 25 березня - 15 квітня 1944 р.
Умансько-Ботошанська операція – 5 березня - 7 квітня 1944 р.
Березнегувато-Снігурівська операція – 6-18 березня 1944 р.
Поліська операція – 15 березня - 5 квітня 1944 р.
Одеська операція ­ 26 березня - 14 квітня 1944 р.
Кримська операція – 8 квітня - 12 травня 1944 р.
Львівсько-Сандомирська операція ­ 13 липня - 29 серпня 1944 р. 
Ясько-Кишинівська  операція – 20-29 серпня 1944 р. 
Карпатсько-Ужгородська  операція ­ 8 вересня - 28 жовтня 1944 р. 

У 1944 р. німецько-радянська війна вступила в завершальний період. Червона армія повністю звільнила територію СРСР і перенесла бойові дії у країни Південно-Східної і Центральної Європи.

Завдання і запитання:

• Чому Корсунь-Шевченківську операцію називають «Дніпровські Канни» та «Сталінград на Дніпрі»?
• Які території було визволено в результаті наступальних операцій 1943-1944 рр.?
• Який останній населений пункт УРСР було визволено?
• Коли відбулось остаточне визволення території України?

[Додаткові матеріали]

Депортація кримських татар

18 травня 1944 р., відразу після звільнення  Кримського півострова від нацистів було депортовано татар, греків, вірмен та представників інших народів, які проживали в Криму.

Офіційно причиною депортації вказувалася співпраця з нацистською Німеччиною. Радянська влада звинуватила у зраді весь народ, хоча близько 50 тис. кримських татар перебували у лавах Червоної армії. Серед них легендарний льотчик, двічі герой Радянського Союзу, уродженець Криму – Амет-хана Султан.

Голові НКВД Лаврентію Берiя було доручено до 1 червня (тобто протягом 20 днiв) "всiх татар виселити на постiйне проживання в райони Узбецької РСР".

Через 10 днiв було прийнято ще одне рiшення - про направлення 10 тисяч кримськотатарських родин на пiдприємства целюлозно-паперової промисловостi в Молотовську (Пермську), Горьковську (Нижегородську), Свердловську областi та Марiйську АРСР.

Згiдно з офiцiйними даними Народного комiсарiату внутрiшнiх справ, операцiя розпочалася на свiтанку 18 травня, а завершилася о 16 годинi 20 травня, тобто за 2,5 доби.

Після виселення кримських татар практика сталінських депортацій була поширена і на інші етноси Криму. Протягом червня-липня 1944 р. з Криму депортували 12422 болгар, 15040 греків, 9621 вірмен, а також 3652 іноземнопідданих (турків, греків, іранців, італійців, румун, австрійців та ін.) Разом з ними були виселені і місцеві жителі Криму – рома. 

Перейменувань зазнали 16 районів, сільради Криму, а також 1115 населених пунктів, назви яких були пов’язані із депортованими етносами. Натомість, запроваджувались нові русифіковані та радянізовані назви, які мали створити комфортні психологічні умови для переселенців з РРФСР та УРСР.

Завдання і запитання:

• У чому були звинувачені кримські татари, відповідно до Постанови Державного комітету оборони СРСР?
• Що таке колективна відповідальність, і чому цей принцип було застосовано до етнічних народів Криму?
• Якими були справжні причини виселення етнічних народів Криму?

[Додаткові матеріали]