Полонені. Скільки?

Військовополонені — особи, що належать до Збройних сил країн, які перебувають у стані війни, добровольці, партизани, учасники руху Опору та інші комбатанти (учасники бойових дій), а також некомбатанти (військові кореспонденти, члени екіпажів торговельного флоту і цивільної авіації та інші, які під час війни опинилися на ворожій стороні)».

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://goo.gl/vBdGYR.

Полонені і втрати мирного населення країн, залучених у війну:

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://goo.gl/XyrqtW

Завдання і запитання:

• Військовополонених яких країн, що брали участь у Другій світовій війні, було найбільше? Чому?
• Цивільне населення яких країн найбільше постраждало у Другій світовій війні? Чому?
• Порівняйте кількість полонених основних країн-агресорів і країн антигітлерівської коаліції. Зробіть висновки.
• Чому, на вашу думку,  така різниця між втратами серед мирного населення в Німеччині та СРСР?

Військовополонені: початок

Кількість військовополонених на Європейському театрі воєнних дій упродовж 1939-1942 роки

А.Шнеер «Плен». – Т. 1. – 2003, Иерусалим. -  С.24.

Завдання і запитання

• Чому кількість військовополонених в СРСР була більшою, ніж в інших країнах разом взятих?
• Використовуючи фрагменти історичних джерел, визначте причини такої кількості полонених червоноармійціву цей період.
• Яким був моральний стан червоноармійців на момент потрапляння у полон? Чому?

[Додаткові матеріали]

Умови утримання військовополонених

Конвенція про поводження з військовополоненими (Женевська конвенція 1929 р.) — міжнародно-правовий документ, ухвалений 27 липня 1929 року. СРСР не брав участь в обговоренні, підписанні та ратифікації цього документу. 

Стаття 4. …Держава, яка взяла військовополонених, зобов'язана піклуватися про їх утримання.

Стаття 7. Військовополонені […] після потрапляння у полон повинні евакуйовуватися із зони бойових дій у віддалені пункти країни, де вони б перебували у повній безпеці. Маршова евакуація повинна бути етапами по 20 км в день. Етапи  можуть бути подовжені тільки тоді, коли необхідно дійти до харчових чи питних пунктів. 

Стаття 10. Військовополонені розташовуються в будівлях чи бараках, які пропонують гарантовано умови дотримання гігієни Приміщення повинні бути захищені від вологи, опалюватися і освітлюватися.

Стаття 11. Харчові раціони військовополонених повинні бути якісно та кількісно відповідати раціонам військ, які знаходяться у казармах. […] Питна вода повинна бути у достатній кількості, курити тютюн дозволяється.

Стаття 12. Одяг, взуття і білизна надаються державою, яка утримує полонених. Регулярна зміна і лагодження речей повинні забезпечуватися. У всіх таборах повинні бути облаштовані крамниці, у яких полонені можуть придбати продукти та предмети першої необхідності.

Стаття 13. Воюючі сторони зобов’язані приймати всі необхідні заходи, щоб забезпечити чистоту та здоров’я у таборах, запобігти виникненню епідемій. Крім бань та душу, які  по можливості облаштовують у кожному таборі, полонені для підтримання тіла в чистоті повинні мати воду в достатній кількості. Їм пропонується можливість виконувати гімнастичні вправи. […]

Стаття 29. Жоден з військовополонених не може бути залучений на роботи, на які він фізично не здатний.

Стаття 31. Роботи, які виконують військовополонені, не повинні мати ніякого відношення до військових дій.

Стаття 32. Забороняється залучати полонених до робіт, які загрожують їх здоров’ю та життю.

Стаття 37. Військовополоненим дозволяється отримувати індивідуальні посилки з продуктами харчування та іншими предметами, які призначені для харчування та одягу.

Завдання і запитання:

• Чи відповідають положення Женевської конвенції про поводження з військовополоненими змісту світлин? Використовуючи джерела №№ 1-13, аргументуйте свою думку.
• Як поводилися з радянськими та західноєвропейськими військовополоненими?
• Які права  радянських військовополонених було порушено і чому?

[Додаткові матеріали]

Остарбайтери

Остарбайтери — німецький термін для означення осіб, які були вивезені гітлерівцями зі східних окупованих територій, переважно з Райхскомісаріату Україна, упродовж  Другої світової війни на примусові роботи до Німеччини.

До початку німецько-радянської війни нацистське керівництво не планувало використовувати в промисловості своєї країни робочу силу з окупованих територій СРСР (зокрема, й з України). Навпаки, розроблялися схеми масового винищення мільйонів місцевих мешканців (генеральний план «Ост») та німецької колонізації захоплених радянських земель. Зрив «блискавичної війни» восени 1941 року, необхідність проводити позиційні бойові дії та мобілізовувати все більше німецьких селян і робітників до армії змусили Гітлера частково змінити свої плани й піти на використання трудових ресурсів з окупованих східних територій в економічних інтересах Третього райху.

Агітаційна компанія нацистів в Україні почалася взимку 1942 р. Добровольцям обіцяли гідну заробітну плату, гаряче харчування та догляд за рідними на час перебування працівника в Німеччині.

Перший ешелон із 1117 робітниками-спеціалістами вирушив із Харкова до Кельна 18 січня 1942 р., з Києва перші робочі виїхали 22 січня (1 500 осіб). Особливістю початкових німецьких трудових наборів була чітка спеціалізація робітників за професіями (перевага віддавалася чоловікам зі спеціальністю будівельників, металургів, гірників тощо), а також їхній здебільшого добровільний характер.

З весни 1942-го німці розпочали масові облави на місцеве населення зі залученням до цього поліції та солдатів вермахту. Запроваджена система з обіцянок, соціального тиску і брутального терору дала їм змогу того року депортувати з окупованих східних територій понад 1 млн цивільних робітників, більшість із яких (714 тис.) були вихідцями з України.

1943-й позначився для наших співвітчизників новою акцією нацистів: мобілізацією на роботи працездатного населення віком від 16 до 50 років. Про добровільність навіть у пропагандистських оголошеннях не було й мови. Відтепер це був обов’язок.

За 1941-44 рр. загальна кількість остарбайтерів становила 2,8 млн осіб., у тому числі 2,2 млн українців. За статево-віковим складом поміж східних робітників був більший відсоток жінок (51%) і найбільша кількість неповнолітніх (майже 41% серед чоловіків і 60% серед жінок).

Більшість остарбайтерів працювали на приватних підприємствах. Продуктивність остарбайтерів була досить високою і становила серед чоловіків 60-80 % у порівнянні з продуктивністю німецьких робітників, а серед жінок — 90-100 %. У Німеччині остарбайтери жили в спеціальних таборах під суворим наглядом адміністративно-поліцейських спецслужб. Заробітна плата становила 30 % платні німецького робітника, з чого більша частина йшла на оплату харчування і житла. За спробу втечі остарбайтери каралися смертю або ув'язненням у концтаборі.

Упродовж війни законодавство щодо східних робітників змінювалося. Наприкінці 1942 р. їм дозволили листуватися з рідними (надсилати дві листівки на місяць), з листопада 1943-го — виходити за межі табору з відома керівництва, наприкінці 1944-го норми харчування вихідців із Радянського Союзу були прирівняні до норм інших іноземців.

Становище остарбайтерів

Перебуваючи на примусових роботах, остарбайтери виснажливо працювали, голодували, часто хворіли. Порівняно з іншими іноземними робітниками, вони частіше отримували травми, вмирали від інфекційних хвороб і виснаження. Умови в таборах були різними і залежали від керівництва підприємства та табору. В основному, останні майже не цікавилися життям і побутом остарбайтерів, які нерідко працювали до 18 годин на добу.

Третина остарбайтерів працювала в сільському господарстві, 45% – у промисловості. Частка остарбайтерів на підприємствах видобувної промисловості становила 60 %, на металургійних підприємствах – 52%, у хімічній промисловості – 36%, на будівництві – 23%, на транспорті – 52%.

Найважче було на державному виробництві, а в сільському господарстві робітникам було простіше отримати їжу.

Серед остарбайтерів було більше жінок (51%) та неповнолітніх (близько 41% серед чоловіків і 60% серед жінок). У 1943 році серед них щомісяця помирало 1210 осіб. Всього під час перебування на роботах у Німеччині померло 100 тис. осіб.

У 1945 році більшість остарбайтерів потрапили в табори для переміщених осіб у Західній Німеччині. Згідно з договорами, підписаними на Кримській та Потсдамській конференціях, репатріація (повернення) в СРСР була обов'язковою для громадян, які там проживали до 1939 року. Більшість колишніх остарбайтерів-репатріантів проходили перевірку й фільтрацію в таборах і збірно-пересильних пунктах Наркомату оборони та фільтраційних пунктах НКВС. Після цього 58% отримали можливість повернутися до попереднього місця проживання, 19% чоловіків мобілізували в армію, 14% - в трудові батальйони, 6,5% - арештовані, 2% - працювали в збірних таборах. Ті ж, хто повернувся додому, проходили чергову перевірку, на них заводилися фільтраційні справи.

[Електронний ресурс]

За обчисленнями «Цивільної комісії обліку жертв злодіянь німців на території СРСР», станом на 1 березня 1946 р. з України (у сучасних кордонах) було вивезено 1 759 719 робітників, які мали статус остарбайтерів, що становить 49 % від їхньої загальної кількості.

Остарбайтери. Енциклопедія історії України. – т. 7. – [Електронний ресурс].

Завдання і запитання:

• До яких робіт були залучені остарбайтери в Німеччині?
• Оцініть побутові умови остарбайтерів. Наскільки вони були прийнятними і у чому саме?
• Як склалася подальша доля остарбайтерів?
• Яким було ставлення німців до остарбайтерів?

[Додаткові матеріали]