Дистрикт Галичина

Дистрикт Галичина був утворений  1 серпня 1941 року з центром у м. Львів.

Підпорядковувався він польському Генерал-губернаторству, яке входило

до складу Генеральної губернії (Третій райх).

До нього входили Львівська, Дрогобицька, Станіславська (тепер Івано-Франківська) і Тернопільська області.

На чолі Дистрикту Галичина стояв губернатор.

Урядовою мовою була німецька.

[Додаткові матеріали]

Райхскомісаріат Україна

Райхскомісаріат Україна було утворено  20 серпня 1941 р. з центром у м. Рівне.

Він  складався з шести генеральних округів (Волинь, Житомир, Київ, Миколаїв, Таврія, Дніпропетровськ).

Райхскомісаром України було призначено гауляйтера і верховного президента Східної Пруссії Е. Коха. Він підпорядковувався Міністерству окупованих східних територій у Берліні (Німеччина) на чолі з райхсміністром А. Розенбергом.

Кожен генеральний округ Райхскомісаріату Україна очолював начальник поліції безпеки і СД (таємної поліції).

На місцях, переважно з місцевих мешканців, створювалася місцева адміністрація, на чолі якої стояли бургомістри — у містах, голови — у районах, старости — у селах.

Також для впровадження окупаційної політики  діяли різні підрозділи та формування нацистів:

• гестапо — державна таємна поліція;

• СС — охоронні загони нацистів;

• СД — служба безпеки.

Трансністрія

Трансністрія - адміністративно-територіальна одиниця з центром в м. Одеса, яку німці, на підставі договору в Бендерах від 30 серпня 1941 р., віддали під тимчасову румунську цивільну управу. Румунський регіон Трансністрія був поділений на 13 повітів (жудеців). До Трансністрії ввійшли Чернівецька та Ізмаїльська області, землі між Бугом і Дністром: Одеська, південні райони Вінницької, західні райони Миколаївської областей, лівобережні райони Молдавської РСР.

Губернатором Трансністрії призначено Ґеорге Алексіяну.

Окрім Трансністрії, в підпорядкуванні Румунії опинились українські землі, що ввійшли до Губернаторства Буковина – адміністративно-територіальної одиниці, утво - реної владою Королівства Румунія на території окупованої нею Чернівецької області Української РСР під час Другої світової війни. Адміністративний центр – Чернівці. Гу - бернаторство Буковина виникло в липні 1941 року, а ліквідовано де-факто радян- ськими військами у березні–квітні 1944 року в ході наступальної Проскурівсько-Чер - нівецької операції.

Ізмаїльська область Української РСР та Молдавська РСР, окуповані Румунією, ввійшли до складу Губернаторства Бессарабія з центром у Кишиневі з 1 серпня 1941 року.

Зона підпорядкування військовій адміністрації

Під керівництвом військової адміністрації до остаточного визволення радянськими військами

постійно перебували території Чернігівської, Сумської, Харківської, Сталінської (Донецької), Ворошиловградської (Луганської) областей та півострів Крим.

Українські землі в зоні військової адміністрації підпорядковувалися командуванню армійської групи “Південь”.

[Додаткові матеріали]

Нацистський «новий порядок»

Від 22 червня 1941 р. до  22 липня 1942 р. війська нацистської Німеччини та її союзників захопили всю територію України. До 28  жовтня 1944 р. на захоплених територіях тривав   окупаційний режим.

17 липня 1941 р. вийшов наказ Гітлера про запровадження цивільного управління окупованими областями СРСР, відповідно до якого була затверджена система адміністративного поділу та управління. Для управління окупованими територіями було створено  Райхсміністерство у справах окупованих східних територій. Очолив його А. Розенберг. Воно складалося з чотирьох відділів – політичного, економічного, адміністративного і цивільного.

Не визнаючи за Україною права на державне існування, розглядаючи її як життєвий німецький простір, нацисти провели і відповідне адміністративне розмежування її території. Вона була поділена між Генеральним Губернаторством, Райхскомісаріатом, Румунією та Угорщиною.

Для колонізації захоплених територій був розроблений план «Ост», який передбачав перетворення  цих земель на аграрно-сировинний придаток німецького Райху, «життєвий простір» для колонізації представниками «вищої раси».

Нацистський окупаційний режим в Україні ставив перед собою такі основні завдання:

• забезпечити продовольством, матеріальними та людськими ресурсами потреби Третього райху й армії;
• вивільнити від українського населення шляхом фізичного його знищення, депортацій та вивезення на роботу до Німеччини землі України і заселити їх німецькими переселенцями;
• вивезти на роботу до Німеччини якомога більше працездатного населення.

На окупованих територіях  вводилась загальна трудова повинність  для осіб віком від 14 до 65 років. Заборонялась будь-яка політична діяльність і політичні партії. В окупованих містах і селах запроваджувалась  комендантська година, за порушення якої суворо карали.

Для українського селянства було встановлено норми примусової здачі хліба, що призвело до голоду в низці районів.

Найбільші промислові підприємства оголошувалися власністю Німеччини та передавалися німецьким промисловцям.

За розпорядженням Розенберга, було створено спеціальний оперативний штаб для вилучення культурних цінностей. З музеїв вивезли понад 40 тис. найцінніших творів мистецтва, історичних реліквій, колекцій тощо. Серед них — нумізматичні колекції світового значення, давні рукописи, зброю часів Запорозької Січі. Не гребували й бронзовими ручками від дверей київських палаців та мармуровим обличкуванням стін.

Котляр М., Кульчицький С. Довідник з історії України / М. Котляр, С. Кульчицький — К., 1996.

На окупованих землях розгорнула роботу нацистська пропаганда: українською мовою видавалося 120 газет, діяло 16 радіостанцій, які викривали більшовицький режим і пропагували «новий порядок» в Україні.

Завдання і запитання:

• Що обіцяла нацистська пропаганда населенню окупованих територій? Чому?
• Яка доля, на вашу думку, насправді готувалася українцям? Чому?
• Чому нацистська влада так ретельно підходила до створення системи управління окупованими територіями?
• Чому, на вашу думку, Україна посідала важливе місце в загарбницьких планах гітлерівського командування?

[Додаткові матеріали]

Окупаційний режим в Європі

Окуповані країни Європи та Азії зазнали значних територіальних змін. На карті світу з’явились нові держави:  Словаччина (1939 р.), Хорватія (1941 р.), Бірма (1944 р.), Індонезія (1945 р.). Але незалежність цих держав була дискредитована співробітництвом з агресорами.

Австрія, Чехо-Словаччина, Польща, Югославія, Люксембург і Греція були ліквідовані.

У Данії, Норвегії, Бельгії, Голландії, Франції до влади прийшли пронацистські (колабораціоністські) уряди.

На окупованих територіях нацистська політика була єдиною, але при тому існували  незначні відмінності:

- приведення  на престол маріонеткових  (уряд Віші у Франції і Квіслінга в Норвегії) або профашистських  урядів (Чехословаччина - уряд Венеша, Хорватія -  уряд Усташі);

- ведення політики "союзницьких" стосунків з пронацистськими режимами;

- ліквідація реальної незалежності країни;

- політика антисемітизму;

- ліквідація  всіх демократичних свобод;

- економічна експлуатація населення і природних багатств країни;

- використання економічного потенціалу країни у власних цілях.

Завдання і запитання:

• Що було спільним та відмінним в політиці нацистів на окупованих територіях країн Західної Європи татериторії Радянського Союзу?
• Якими були причини такого ставлення нацистів до населення окупованих територій?

Колаборація

Колаборація – співпраця урядів або окремих осіб, громадян окупованої держави з окупаційною владою.

Основними причинами колаборації в Україні історики називають:

• бажання помститись радянській владі  тих, хто став жертвою сталінської репресивної системи, постраждав від «розкуркулення» та «чисток» . В окупаційній адміністрації, поліції така категорія становила 25-30 % осіб;
• ідеологічне неприйняття радянської влади, комуністичної ідеології, антисемітизм;
• страх за своє життя та життя близьких;
• кар’єризм, прагнення пристосуватись до нових умов життя;
• позиція радянського уряду щодо військовополонених, що вважались зрадниками;
• вплив і довіра до нацистської пропаганди;
• прагнення за допомогою Німеччини боротися за незалежність України.

На захопленій території створювалися окупаційна військова і цивільні адміністрації, допоміжні адміністрації з представників місцевого населення, які співпрацювали з нацистами. Створювалися міські управи на чолі з бургомістрами, волосні управи на чолі зі старшинами, сільські старости, допоміжна поліція.

Щоб заохочувати перехід населення на службу до німців, для осіб, які співпрацювали з окупантами, вводили й певні методи заохочення. У вересні 1942 р. було введено медаль «Відзнака за відвагу і заслуги для східних народів». Нагороджені цією медаллю водночас отримували велику суму грошей або чималу ділянку землі.

Також українці брали участь у воєнних діях в складі німецької армії.

Так, сформовані навесні 1941 р. легіони «Нахтігаль» та «Роланд» були єдиними легіонами зі східних європейців, які брали участь у нападі на Радянський Союз із самого початку війни. «Нахтігаль» і «Роланд» були не просто звичайними військовими формуваннями в складі вермахту, а формуваннями  спеціального призначення — для здійснення диверсійних акцій в стані противника.  Їхні учасники вірили, що німецька військова підготовка та досвід допоможуть їм у здобутті незалежності України. Восени 1941 року легіони були об'єднані у 201-й український батальйон шуцманшафту (особливий підрозділ, діяв у складі допоміжної поліції Третього райху).

Після розформування наприкінці 1942 р., коли було проголошено прагнення створити Українську державу, бійці відмовились продовжити службовий контракт, а  більшість командирів та старшин приєдналась до Української повстанської армії.

28 квітня 1943 р. була сформована  14 Гренадерна дивізія Ваффен-СС «Галичина», яка проіснувала до закінчення війни у 1945 році (нараховувала до 14 тисяч осіб).

Завдання і запитання:

• Чому частина населення України радо зустрічала німців?
• Що, на вашу думку, можна вважати фактом колаборації?
• Чим можна пояснити таку велику кількість колаборантів?
• Про що говорить Василь Барка вуривку з романа «Рай»? Чи погоджуєтеся ви з думкою автора?
• Як ви вважаєте, в чому полягає суперечливість проблеми колабораціонізму в Україні  в роки Другої світової війни?

[Додаткові матеріали]

Режим Віші

Колабораціонізм у Другій світовій війні — військове, політичне і економічне співробітництво громадян держав Антигітлерівської коаліції або представників основних етнічних груп цих держав з нацистською Німеччиною, Японією та Італією в ході Другої світової війни.

Спочатку це визначення означало співробітництво громадян Франції (до якого закликав націю глава режиму Віші маршал Петен в 1940 р.) з німецькою владою в період окупації країни під час Другої світової війни. Потім став застосовуватися і до інших європейських урядів, що діяли під німецької окупацією (уряд Квіслінга в Норвегії, режими на кшталт Локотської республіки на окупованій території СРСР та ін.), або військових організацій громадян окупованих країн під контролем гітлерівського блоку (Російська визвольна армія Власова, національні дивізії СС майже у всій Європі та ін.).

Вермахт та війська СС поповнили понад 1.5 мільйона осіб з числа громадян інших держав і національностей. З них у роки війни було сформовано 59 дивізій, 23 бригади, кілька окремих полків, легіонів і батальйонів.

[Додаткові матеріали]

РОА, «власівці»

Російська визвольна армія (рос. Русская освободительная армия — РОА) — антирадянське військове з'єднання, яке воювало під час Другої світової війни на боці Німеччини та проти Радянського Союзу. РОА була формально збройними силами КОНР (Комітету Визволення Народів Росії) під проводом генерала Власова. Де-юре вважалася німцями однією з союзних армій, хоча фактично була підпорядкована вермахту. Складалася переважно з добровольців з числа радянських перебіжчиків, військовополонених та колишніх членів емігрантського Білого руху Росії. На початку 1945 р. нараховувала близько 200 000 осіб.

Колаборація в Індії

Тимчасовий уряд вільної Індії  (Азад Хінд) — прояпонський «уряд Індії у вигнанні» був заснований в Сингапурі в 1943 р.

Очолив уряд  Субхаш Чандра Бос, один із лідерів індійського руху за незалежність.

Після створення Азад Хінд проголосив війну англо-американським союзним військам на індо-бірманському фронті. Були сформовані власні збройні сили, Індійська національна армія, котра вела бойові дії проти англійців (в реальності — проти індусів, що носили британську форму).